Вікторія про Санну
Я давно знаю Санну та Арі, адже вони працюють в Констанці, в моїй улюбленій книгарні та опікуються нею. „Schwarze Geiss“, де я можу придбати  книги, яких більше ніде не можу знайти. Де книги читають самі співробітники. У цій книгарні я хотіла виставити листівки з акварелями Сніжани про Констанц. Арі та Санна погодилися без вагань, і тепер листівки прикрашають інтер’єр  книгарні і їх можна придбати.
Санна розповідає про те, чому вона допомагає і підтримує:
Допомагати - для мене це абсолютно нормально.
Хто я така ...
Я Санна. Я народилася в Констанці, але довгий час перебувала далеко від рідного міста. Я мешкала в Берліні, потім довгий час жила в Італії. І от уже минуло понад 20 років , як я повернулася сюди до Schwarze Geiss.
Часом я читаю багато книжок, а бувають періоди, коли я взагалі не читаю, бо голова забита іншими речами.
Хоча це звучить банально, що кожен книгопродавець прагне щось робити з книжками і людством. Але я пам’ятаю, що ще з дитинства хотіла щось робити з книжками, але не знала, що саме. Я просто багато читала, особливо в Італії.
Що є для мене добро/ доброчинність...
Для мене милосердя асоціюється з церквою і католицизмом. Це досить складно. Це слово, яке, як правило, викликає почуття відрази. З добротою я можу зробити більше. Можливо, це елементарна  довіра. У всьому світі і між  людьми. Можливо, це значить бути добрим. Для мене це дуже тісно пов‘язано з радістю.
Коли я дізналася, що в Україні почалася війна...
Я думаю, що нічого особливого (вплинуло) Відтоді ,мабуть, розширилися межі елементарної незахищеності. Але я думаю, що в мені завжди було трохи цього, тому що ще в дитинстві моя бабуся казала мені: „Я пережила дві війни. І я радію з того, що вже така стара. Просто наступну війну я не переживу“. Тоді я переклала для неї пісню Джона Леннона „Imagine“, але бабусі це не дуже допомогло. Вона була переконана, що наближається наступна війна.
Існує елементарний смуток. І елементарна незахищеність. Але це, безумовно, також частина моєї особистості.
Війна в Україні означає для мене...
Що я пізнала Україну. До цього я практично нічого не знала про саму країну, але тепер я знаю набагато більше. Люди стали мені ближчі.
Ця війна змінила моє сприйняття/ мою свідомість...
Я ненавиджу війну. Але я абсолютно безпорадна, мабуть, як і всі, я думаю. Я думаю, що багато людей в Росії також безпорадні.
Моїми улюбленими письменниками, які найбільше вплинули на мене, були ветерани Другої світової війни. Селінджер і Воннегут. Воннегут написав антивоєнну книгу, і хтось сказав, чому б вам не написати книгу проти цунамі. Я не думаю, що ми можемо жити без війни, на жаль. Хотілося б, щоб було інакше. Я цього не розумію.
Я хотіла би побажати людям на Різдво ...
У нас з маленьким хлопчиком, якого я виховую, існує своєрідний ритуал -  кожного вечора ми повторюємо як таку собі мантру : “нехай всі тварини, рослини і люди будуть у безпеці та спокої “. Це те, чого б  я хотіла побажати.