Вікторія про Франці:
Оскільки стала відомою дата  приїзду Сніжани, її сестри, дочок та кота, я шукала нове житло, де жінки зможуть перебувати стільки, скільки це буде необхідно. Для мене також було важливо, щоб сестри з доньками жили недалеко одна від одної. Я створила оголошення в Інстаграмі в своїх Сторіс, що шукаю саме те, що мені потрібно. Анна із ресторану Феттен Адлер зробила репост мого оголошення у себе в сторіс, і в результаті зі мною вийшла на зв'язок Франці. Сніжана, з донькою та котом знайшли затишну кімнату в чудовій старовинній будівлі разом з Франці і залишилися там жити до свого повернення до Києва в середині серпня.
Франці розповідає свою історію доброчинності:
Я думала про те. як я можу допомогти. Я вбачаю свою силу в моїй емпатії, в моєму відчутті людей і у моєму соціальному хисті. Я також робила пожертви, але мене це не задовольняло. Це не принесло мені відчуття :’Добре, я змінила ситуацію’. Пожертвування  - це не те, чим я хотіла допомогти. . Я знала, що дуже хочу активно допомогти людям.
Хто я така ...

Мене звати Франциска, мені 29 років, я пристрасний вчитель біології та хімії, я родом з землі Рейнланд-Пфальц, а зараз живу тут, у прекрасному місті Констанц. Я дуже відкрита людина, такий собі соціальний метелик: людина, яка любить, щоб навколо неї були люди, але інколи свідомо насолоджується самотністю. Для мене важливо чимось займатися з друзями. Мені дуже цікаво, якими є люди, тому я відкрита до нового. Я відкрита і наполеглива. 
Що є для мене добро/ доброчинність...
Милосердя... На думку спадає прислів'я: "Стався до ближнього, як до самого себе". Тож те, що принесуть мені, я несу сусідові. Щодо мене особисто, то я віддаю людям більше, ніж очікую для себе. Я полюбляю дарувати без винагороди. Мені тут не потрібне жодне оцінювання.
Коли я дізналася, що в Україні почалася війна...
У мене було дуже нудотне відчуття. Я зараз вже можу зітхнути з полегшенням, тому що це відчувалося як важкий тягар, але й одночасно неосяжний. Це був стан шоку, для мене це був абсолютно несправедливий сценарій. Думка про те, що люди перебувають у стані війни і мають пережити стільки страждань, просто жахлива і нестерпна. Я взагалі не могла описати це спочатку, це було схоже на стан шоку! Це переслідувало мене, я не знала, що з цим робити. Тоді я відчувла себе винною, бо це не торкнулося мене особисто: на щастя, у мене немає родичів, де це могло б торкнутися мене безпосередньо. Водночас я відчувала, що хотіла б захистити цих людей, які переживають такі страждання. Я намагалася поговорити про це з людьми... багато хто теж дуже постраждав і не знав, що з цим робити. Після цього шоку моя реакція була: "Я хочу щось робити, хочу допомагати. Я мушу щось робити.
Війна в Україні означає для мене...
У цьому світі існують можновладці ,з хворобливими думками, які зловживають своєю владою для досягнення своїх  цілей . Я не готова приймати таку позицію, але це були перші думки, які промайнули в моїй голові. Для мене війна означає згуртованість: зараз ми знову бачимо, як люди можуть працювати разом у кризових ситуаціях, незалежно від позицій та інших відмінностей. Крім того, ми, люди, в основному індивідуальні та різні, але якщо об’єднатися, то у нас однакові цінності, а все інше вже не має значення.
Ця війна змінила моє сприйняття/ мою свідомість...

Війна змінила моє ставлення до біженців. Коли Сніжана приїхала з донькою, для мене це була просто мама з дочкою. До цього часу я нічого не знала про Україну, я не знала, хто сюди приїде і наскільки ми культурно різні. Це було не так. Я дуже полюбила їх обох, навіть якщо ми не могли говорити однією мовою, вона нам зовсім не була потрібна. Ми просто так розуміли один одного. Я поставила під сумнів власні погляди та цінності: що для мене означає те, що я живу в Європі, що я живу в Німеччині. Це змусило мене замислитись про почуття безпеки, що незалежно від того, що сталося, у мене є чудове середовище, де я можу жити безпечно.
Я хотіла би побажати людям на Різдво ...
Різдво для мене – складне питання. Я хотіла би, щоб я більше відчувала себе, щоб я любила себе більше. Я хотілося б, щоб люди більше дивилися на інших, виказували порозуміння, не тлумачили речі прямо і без запитань, а намагалися зрозуміти, що є інші способи бачити речі. Бажаю людям вміння спілкуватися і прислухатися до власних почуттів.
Я бажаю миру людству. Миру з самим собою.