Photo: Pfefferproduktionen/Torben Nuding
Вікторія про Крістіну:
Крістін для мене особлива людина, адже вона створила проект "Мистецтво допомагає допомагати" з чистого аркуша у надзвичайно короткі терміни. Це дозволило зібрати значну суму коштів для дітей біженців. Крістін дала мені можливість висловити свої почуття і свої погляди на війну в Україні, коли мені дозволила виступити з короткою промовою на арт-аукціоні.
Крістін познайомила мене з Луїзою та її художньою школою. Завдяки Крістін Сніжана змогла протягом двох місяців викладати техніку акварелі в художній школі м. Констанц.
Крістін розповідає свою історію про милосердя:
Я розуміла, що мушу якось допомогти. Ще й тому, що швидко стало зрозуміло, що я була паралізована у своїй роботі, у моєму літературному проекті, мої думки бігали тільки по колу.І тоді я подумала: «Ну, я ж розумна людина, я можу зробити щось, що допоможе. Просто сидіти й робити дум-скролінг  - для мене не могло бути й мови….
Також щоб вийти з цієї власної безпорадності.
Хто я така ...

Я письменниця, авторка і мисткиня, тому  мені завжди було дуже цікаво  спілкуватися з людьми, насамперед неординарними  людьми. Середній рівень або те, що в засобах масової інформаціїдіа зображується як ідеальний, мене ніколи особливо не цікавив. Мене завжди цікавили більш складні, надломлені люди та їхні історії. Я  завжди багато збирала , навіть у дитинстві, коротенькі цитати, маленькі історії. Це те, з чого я зараз професійно роблю  сюжети. У своїй роботі я люблю спиратися на реальні події, навіть коли пишу вигадані історії. При цьому я часто об’єдную сюжети та людей із того, що насправді пережила і почула, а потім намагаюся створити з цього щось нове. 
Що є для мене добро/ доброчинність...
Насамперед, для мене доброта - це бачити. Ось тут і починається. Чи бачу я, як мої  поживають мої близькі і що відбувається? Чи уважна я до світу і чи резонує в мені те, що я бачу? Чи нагадує це мені про те, що я сама пережила? Це стосується мене і потім спонукає мене діяти, робити те, що допомагає встановити зв’язок,і робити це  беззастережно. Без будь-якої компенсації. Однак , діючи в цьому напрямку , це  також викликає у вас гарне самопочуття, тож ви отримуєте щось натомість.
Коли я дізналася, що в Україні почалася війна...
Я спочатку не повірила, хоча це було приховано довгий час... а потім злякалася, так, дуже злякалася. Ця ситуація справді повернула мені спогади дитинства. У моїй голові було багато пісень 80-х років, наприклад «Russians» Стінга. Я справді був трохи збентежена. Тоді я запитую себе: «Що я можу зробити? Де я маю  простір для маневру?» Перед обличчям цього насильства, цих страждань мені було нестерпно залишатися бездіяльною.
Війна в Україні означає для мене...
Війна йде в Європі, і це виглядає інакше, ніж у більш віддалених війнах (як би несправедливо це було в глобальному масштабі). Повторення війни шокує, як і сліпота, яку ми дозволили собі тут у Німеччині. Ми ,справді, не хотіли цього бачити. Ми хотіли вірити в цивілізаційний прогрес. Ця війна насправді не на часі, тому що вона така антицивілізаційна, така варварська, з нашої точки зору.
Ця війна змінила моє сприйняття/ мою свідомість...
Спочатку був  сильний  страх, у мене було постійне відчуття тривоги. Потімі я почала концентруватись на бажаннях  допомогти, більше цінувати солідарність і більше зосереджуватися на ній. Це якось вплинуло на моє сприйняття. Моя ментальна карта також змінилася. У мене ніколи не було ніякого зв’язку зі Східною Європою. Моя найсхідніша подруга з Чехії. Далі світ, звісно, не закінчувався для мене, але географічна карта була дещо загадковою на схід від Чехії. У результаті подій віна стала набагато більш диференційованою, а також  дистанції для мене внутрішньо змінилися. Все стало ближче. Ще одне спостереження про себе: я повинна стежити, щоб не відкидати все російське. Це просто рефлекс. Я намагаюся бути відкритою і не відкидати все. Я, наприклад, була на семінарі по «Собачому серцю» Булгакова. Я не хочу демонізувати все, я хочу якось тримати відкритим місток через літературу та мистецтво, вірити, що людяність можлива. У якийсь момент ми знову повинні мати можливість жити мирно.
Ну і нарешті я знову стала більш політичною. Знову ж таки, я бачу потребу позиціонувати себе, говорити про те, якими мають бути наші цінності в Європі. Як ми можемо жити разом як світова спільнота, як ми можемо співіснувати один з одним. Як вирішувати міжусобні суперечки, не доводячи до війни, адже конфлікти завжди є і будуть. Ось чому важливо знати, як можна вирішувати такі конфлікти.
Я хотіла би побажати людям на Різдво ...
Бажаю миру людству в цілому ,а також кожній людині окремо. Внутрішнього спокою для кожної особи. Нам усім має бути простір, щоб мати можливість зробити крок назад та побачити цілісну картину, контекст і діяти мудро, а не через імпульс  чи реактивність.  Бажаю миру, який потім виплескується назовні і поширюється багатьма, багатьма хвилями. Бажаю нам пандемії миру та любові!