24 лютого, четвер, був безхмарний день і у мене був вихідний. Стоячи на кухні, я прочитала новину про те, що Росія напала на Україну.
Мене охопило відчуття безнадійності та безсилля. Все тіло скував страх . І почуття відчаю, злості і сильне відчуття, що це так несправедливо, так безглуздо. Повне відторгнення того ,що сталося, це як стан , коли помирає близька людина, і не можливо змиритися з думкою про втрату. Я сповзла по кухонних меблях на підлогу і заплакала. Звістка про війну вразила мене до глибини душі і стала моєю власною трагедією. Батько мешкав під Києвом, троє моїх однокурсниць - Сніжана, Оксана, Вікторія та однокурсник Олег - перебували в Києві. Мені хотілося допомогти, щось зробити...але я страждала від безсилля, втрати контролю і безпорадності. Мені було важко переносити ці почуття... тому що це було питання виживання. Моє власне виживання і виживання моїх спогадів, людей, які були символами моєї юності. Думка про те, що я можу більше ніколи в житті не побачити батька, була нестерпною... А мені ще так багато треба було йому сказати, поділитися з ним. Найважче було зранку дочекатись тих коротких відповідей у нашому чаті, щоб дізнатися, що всі живі. У перші тижні війни я часто подумки була там, у Києві, намагаючись зрозуміти, чим і кому конкретно я можу допомогти.
Мене охопило відчуття безнадійності та безсилля. Все тіло скував страх . І почуття відчаю, злості і сильне відчуття, що це так несправедливо, так безглуздо. Повне відторгнення того ,що сталося, це як стан , коли помирає близька людина, і не можливо змиритися з думкою про втрату. Я сповзла по кухонних меблях на підлогу і заплакала. Звістка про війну вразила мене до глибини душі і стала моєю власною трагедією. Батько мешкав під Києвом, троє моїх однокурсниць - Сніжана, Оксана, Вікторія та однокурсник Олег - перебували в Києві. Мені хотілося допомогти, щось зробити...але я страждала від безсилля, втрати контролю і безпорадності. Мені було важко переносити ці почуття... тому що це було питання виживання. Моє власне виживання і виживання моїх спогадів, людей, які були символами моєї юності. Думка про те, що я можу більше ніколи в житті не побачити батька, була нестерпною... А мені ще так багато треба було йому сказати, поділитися з ним. Найважче було зранку дочекатись тих коротких відповідей у нашому чаті, щоб дізнатися, що всі живі. У перші тижні війни я часто подумки була там, у Києві, намагаючись зрозуміти, чим і кому конкретно я можу допомогти.
Допомога моїм друзям та їхнім дітям
Я допомогла Сніжані, її сестрі, Оксані та їхнім дітям дістатися до Констанца. Я думала, що озеро і його околиці допоможуть трохи розвіяти весь той жах, який вони пережили. Моєю метою було зробити їх перебування якомога комфортним і корисним.
Я знала, що Сніжана чудово малює. Акварель, малюнок олівцем і взагалі. Мені хотілося, щоб Сніжана займалася улюбленою справою, тому шукала для неї роботу, де вона могла б малювати. Це була художня школа в Констанці, де вона протягом двох місяців викладала уроки живопису для дітей та дорослих. Я хотіла... ну, намагалася створити для Сніжани хоча б частинку нормального мирного життя. З власного досвіду знаю, як некомфортно почуваєшся... наскільки це вибиває з колії, а іноді й паралізує, коли приїжджаєш до чужої країни і не знаєш мови. Тобто нічого не розумієш, не знаєшся на інфраструктурі...
Я допомогла Сніжані, її сестрі, Оксані та їхнім дітям дістатися до Констанца. Я думала, що озеро і його околиці допоможуть трохи розвіяти весь той жах, який вони пережили. Моєю метою було зробити їх перебування якомога комфортним і корисним.
Я знала, що Сніжана чудово малює. Акварель, малюнок олівцем і взагалі. Мені хотілося, щоб Сніжана займалася улюбленою справою, тому шукала для неї роботу, де вона могла б малювати. Це була художня школа в Констанці, де вона протягом двох місяців викладала уроки живопису для дітей та дорослих. Я хотіла... ну, намагалася створити для Сніжани хоча б частинку нормального мирного життя. З власного досвіду знаю, як некомфортно почуваєшся... наскільки це вибиває з колії, а іноді й паралізує, коли приїжджаєш до чужої країни і не знаєш мови. Тобто нічого не розумієш, не знаєшся на інфраструктурі...
Ідея адвент-календаря „Дари волхвів”
Ця ідея спала мені на думку, коли я усвідомила як багато людей допомогли і підтримали мене, у моєму прагненні допомогти Сніжані, її сестрі, Оксані та їхнім дітям. У пам’яті виринуло оповідання О.Генрі „Дар волхвів“ про Деллу і Джима , про те, як вони розлучились з найціннішим для себе заради того, щоб ощасливити і здійснити мрію один одного .
Я хотіла поділитися цим великим почуттям єднання і величезної підтримки, яке я відчула, з якомога більшою кількістю людей.
Щось подібне я вже робила в Інстаграмі у 2020 році - щодня викладала історію з красивими фотографіями. Цього року довго думати не довелося. Я хотіла опублікувати 24 історії про милосердя/доброту. І Аліна надихнула мене випустити цей адвент-календар у друкованому вигляді.
Я хочу, щоб наш спільний проект подарував багатьом людям відчуття, що вони не самотні у своїх думках і почуттях щодо поточної ситуації. Я також хочу, щоб благодійність людей, які підтримали мене у прагненні допомогти моїм друзям та їхнім дітям, отримала своє обличчя.
Знову ж таки, ті, хто читатиме ці історії, можуть, в свою чергу, отримати гарне відчуття від усвідомлення, що в цьому світі ще залишилося багато милосердя. Особливо у складних життєвих ситуаціях, коли надзвичайно важливо бути поряд, підтримувати один одного, проявляти солідарність один з одним...
Хто я така...
Мене звуть Вікторія, на цьому світі я з початку літа 1979 року і відчуваю себе тут, на землі, найбільш комфортно. Я вивчала архітектуру в Україні та дизайн інтер‘єру в Німеччині.
Хто я за національністю? Я часто сама опікувалася цим питанням. Для мене це більше продукт мислення. Можливо, образи з пам‘яті? Наприклад, Поділ у Києві, де я вивчала архітектуру. Чи Ульбах в Штутгарті і виноградники, які я бачила зі своєї кімнати. Безумовно, Констанц: Тегермоссалея і мої прогулянки там, Шенцле з його заходами сонця, пікніками і бесідами з друзями, Нідербург та вуличні п’ятниці і, звичайно, Давіде з його грою на піаніно у міському саду. Зазвичай я думаю і мрію німецькою мовою, люблю читати українською та російською мовами, фільми - англомовні.
Мені подобається створювати затишну просторову та світлову атмосферу для житлових помешкань, бачити і вишукувати естетику в оточуючому мене світі, я фанатка сонячного світла.
Я - людина, гідна любові і життя.
От і все, якщо коротко про мене.
Що є для мене добро/ доброчинність...
Хм, для мене добро/ доброчинність - це те, що є частиною людського єства. Первісне відчуття і нагадування про те, що всі ми, люди, є соціальними істотами. Думка та/або вчинок... Для мене - це неусвідомлене діяння однієї людини, яке благотворно впливає на іншу людину. І одночасно це діяння приносить внутрішнє задоволення людині, яка здійснює це діяння. Працює так само, як сонячне світло!
Коли я дізналася, що в Україні почалася війна...
Перший тиждень я була у пів свідомому стані.
Напад на Україну має на меті знищити всю націю, а потім представити все так, ніби її не існувало. Як суверенна і незалежна держава. Це мене зачепило. Це також віддзеркалювало мою власну війну за виживання, коли людина, якій я глибоко довіряла, намагалася стерти мою власну ідентичність та первинну довіру. І це протягом десятиліть і з певною метою: щоб потім представити всім власний образ того, якою я маю бути. Я вижила. Перемога, так би мовити, над власною незахищенністю.
Війна - це ще й про відсутність безпеки...про незахищенність
Ця ідея спала мені на думку, коли я усвідомила як багато людей допомогли і підтримали мене, у моєму прагненні допомогти Сніжані, її сестрі, Оксані та їхнім дітям. У пам’яті виринуло оповідання О.Генрі „Дар волхвів“ про Деллу і Джима , про те, як вони розлучились з найціннішим для себе заради того, щоб ощасливити і здійснити мрію один одного .
Я хотіла поділитися цим великим почуттям єднання і величезної підтримки, яке я відчула, з якомога більшою кількістю людей.
Щось подібне я вже робила в Інстаграмі у 2020 році - щодня викладала історію з красивими фотографіями. Цього року довго думати не довелося. Я хотіла опублікувати 24 історії про милосердя/доброту. І Аліна надихнула мене випустити цей адвент-календар у друкованому вигляді.
Я хочу, щоб наш спільний проект подарував багатьом людям відчуття, що вони не самотні у своїх думках і почуттях щодо поточної ситуації. Я також хочу, щоб благодійність людей, які підтримали мене у прагненні допомогти моїм друзям та їхнім дітям, отримала своє обличчя.
Знову ж таки, ті, хто читатиме ці історії, можуть, в свою чергу, отримати гарне відчуття від усвідомлення, що в цьому світі ще залишилося багато милосердя. Особливо у складних життєвих ситуаціях, коли надзвичайно важливо бути поряд, підтримувати один одного, проявляти солідарність один з одним...
Хто я така...
Мене звуть Вікторія, на цьому світі я з початку літа 1979 року і відчуваю себе тут, на землі, найбільш комфортно. Я вивчала архітектуру в Україні та дизайн інтер‘єру в Німеччині.
Хто я за національністю? Я часто сама опікувалася цим питанням. Для мене це більше продукт мислення. Можливо, образи з пам‘яті? Наприклад, Поділ у Києві, де я вивчала архітектуру. Чи Ульбах в Штутгарті і виноградники, які я бачила зі своєї кімнати. Безумовно, Констанц: Тегермоссалея і мої прогулянки там, Шенцле з його заходами сонця, пікніками і бесідами з друзями, Нідербург та вуличні п’ятниці і, звичайно, Давіде з його грою на піаніно у міському саду. Зазвичай я думаю і мрію німецькою мовою, люблю читати українською та російською мовами, фільми - англомовні.
Мені подобається створювати затишну просторову та світлову атмосферу для житлових помешкань, бачити і вишукувати естетику в оточуючому мене світі, я фанатка сонячного світла.
Я - людина, гідна любові і життя.
От і все, якщо коротко про мене.
Що є для мене добро/ доброчинність...
Хм, для мене добро/ доброчинність - це те, що є частиною людського єства. Первісне відчуття і нагадування про те, що всі ми, люди, є соціальними істотами. Думка та/або вчинок... Для мене - це неусвідомлене діяння однієї людини, яке благотворно впливає на іншу людину. І одночасно це діяння приносить внутрішнє задоволення людині, яка здійснює це діяння. Працює так само, як сонячне світло!
Коли я дізналася, що в Україні почалася війна...
Перший тиждень я була у пів свідомому стані.
Напад на Україну має на меті знищити всю націю, а потім представити все так, ніби її не існувало. Як суверенна і незалежна держава. Це мене зачепило. Це також віддзеркалювало мою власну війну за виживання, коли людина, якій я глибоко довіряла, намагалася стерти мою власну ідентичність та первинну довіру. І це протягом десятиліть і з певною метою: щоб потім представити всім власний образ того, якою я маю бути. Я вижила. Перемога, так би мовити, над власною незахищенністю.
Війна - це ще й про відсутність безпеки...про незахищенність
Війна в Україні означає для мене...
З одного боку, ця війна для мене означає, що мої спогади руйнуються без мого дозволу. Ніби хтось прочитав мій щоденник без моєї згоди ... що люди і сьогодні не здатні співіснувати без війни, і я не можу зрозуміти чому.
І що весь російський народ може постраждати від стокгольмського синдрому. Що в кожній країні потрібні механізми нагорі, в уряді, в системі... які ще в зародку відсікають таких божевільних татусів. Превентивно і на випередження.
З іншого боку, для мене це означає отримати шанс усвідомлено сприймати власне буття. В моїй голові це образ наготи, і роздуми про те, як з цим впоратися. Я можу досліджувати себе, розпізнавати і сприймати себе оголеною. Що в цю мить є лише головне...
Ця війна змінила моє сприйняття/ мою свідомість...
І сприйняття, і моє усвідомлення, так.
З одного боку, я усвідомила, що для мене важливо знати, що я вмію робити і що мені подобається. Це те, на що я можу спертися, коли скрізь трясеться і штормить. Знання відчувається... це, можливо, також внутрішній спокій, стабільність, але також і впевненість, що я можу покладатися на свої передчуття. Щоб я приймала для себе правильні рішення в тій чи іншій ситуації.
З іншого боку, я набагато більше прислухаюся до того, що я відчуваю і що мені здається правильним в даний момент. Це дозволяє мені зрозуміти свій емоційний стан і цінувати своє життя. І саме так я ставлюся до своїх ближніх.
Змінилося також у моєму сприйнятті те, що я будую стосунки з людьми, які раніше були для мене мало помітними. Тому що я була не дуже помітною для себе. Я розраховую на те, що ці відносини будуть сталими. Принаймні, у мене склалося таке враження.
Я вважаю, що мир є безцінним і вимагає великої спільної праці та зусиль від кожного з нас. І усвідомлення того, що в цьому світі нічого не можна сприймати як належне.
З одного боку, ця війна для мене означає, що мої спогади руйнуються без мого дозволу. Ніби хтось прочитав мій щоденник без моєї згоди ... що люди і сьогодні не здатні співіснувати без війни, і я не можу зрозуміти чому.
І що весь російський народ може постраждати від стокгольмського синдрому. Що в кожній країні потрібні механізми нагорі, в уряді, в системі... які ще в зародку відсікають таких божевільних татусів. Превентивно і на випередження.
З іншого боку, для мене це означає отримати шанс усвідомлено сприймати власне буття. В моїй голові це образ наготи, і роздуми про те, як з цим впоратися. Я можу досліджувати себе, розпізнавати і сприймати себе оголеною. Що в цю мить є лише головне...
Ця війна змінила моє сприйняття/ мою свідомість...
І сприйняття, і моє усвідомлення, так.
З одного боку, я усвідомила, що для мене важливо знати, що я вмію робити і що мені подобається. Це те, на що я можу спертися, коли скрізь трясеться і штормить. Знання відчувається... це, можливо, також внутрішній спокій, стабільність, але також і впевненість, що я можу покладатися на свої передчуття. Щоб я приймала для себе правильні рішення в тій чи іншій ситуації.
З іншого боку, я набагато більше прислухаюся до того, що я відчуваю і що мені здається правильним в даний момент. Це дозволяє мені зрозуміти свій емоційний стан і цінувати своє життя. І саме так я ставлюся до своїх ближніх.
Змінилося також у моєму сприйнятті те, що я будую стосунки з людьми, які раніше були для мене мало помітними. Тому що я була не дуже помітною для себе. Я розраховую на те, що ці відносини будуть сталими. Принаймні, у мене склалося таке враження.
Я вважаю, що мир є безцінним і вимагає великої спільної праці та зусиль від кожного з нас. І усвідомлення того, що в цьому світі нічого не можна сприймати як належне.
Я хотіла би побажати людям на Різдво ...
Якби Різдво було якимось зв‘язком із Всесвітом, то я бажаю всім нам, людям, внутрішнього спокою і благополуччя. Ми досягаємо цього через усвідомлення та осмислення власних почуттів, бажань та можливостей. Для мене це, можливо, також шлях, який веде до мирного, гармонійного і гідного співіснування всіх живих істот на цій землі.