Вікторія про Мануеля:
Мануель - мій партнер і дуже близька та значуща для мене людина.
Він підтримував мене на всіх "фронтах": своїми обіймами, коли я  24 лютого сиділа на підлозі на кухні і не могла заспокоїтись від плачу. Слухаючи. З прагненням зрозуміти.
Він допоміг мені створити листівки з акварелями Сніжани.
Він скоротив величезну купу паперів, які Сніжана майже щодня отримувала з центру зайнятості та інших інстанцій, до найнеобхіднішого набору, пояснив мені просто, щоб я могла зробити їх переклад для Сніжани.
Мануель позичив Аліні фототехніку для її проекту. Ми зустрілися в кав'ярні "Кава Фріц", і Аліна розповіла мені про свою виставку "Червона калина". Так я познайомилася з Аліною - моєю співавторкою для цього адвент-календаря.
Я могла б написати цілий твір на кілька сторінок про підтримку і особливо про терпіння і його внутрішній спокій ... де на останній сторінці було б написано: "Я щаслива, що Мануель є в моєму житті, і що ми йдемо по життю разом крізь вогонь і воду…".
Аліна про Мануеля:
Мануэль в марте написал мне предложение помощи с фото оборудованием, и что еще необходимо для продолжения моей деятельности как фотографа. Одолжил оборудование, которое я использовала для работы над гуманитарным проектом Червона Калина.
Мануель розповідає свою історію добра:
Для мене це не вимагало жодних зусиль над собою, а от люди можуть отримати від цього значну користь. У голові пульсує думка на кшалт: "Добре, гаразд, все, що я можу зробити, я зроблю це. І тоді я це роблю". Я більше про це не думав.
Хто я такий ...
Я Мануель, архітектурний фотограф, вивчав право, але мені воно не сподобалося і тому зараз я архітектурний фотограф.
Мені подобається подорожувати по горах, особливо там, де майже немає людей,  забудованого ландшафту, тобто там, де дика, незаймана природа. Люблю щось випікати і готувати різні варення. Люблю лежати в гамаку і прагну організовувати свою роботу таким чином, щоб і грошей вистачало  і ще й залишався час на інші справи та улюблені гірські сафарі.
Що є для мене добро/ доброчинність...
Для мене милосердя це - співпереживання,  емоційне чи ментальне співчуття, наявність своєрідного датчика в голові, чи можеш ти комусь допомогти і як саме. Існує такий пороговий рівень відкритості до інших , перевершивши який ви звертаєте увагу на те, що, наприклад, хтось стоїть на вокзалі і не розуміє, як користуватись автоматом продажу квитків. А ви підходите і допомагаєте, бо це нічого не вартує і майже не вимагає часу, але комусь іншому, у підсумку, стає  набагато легше.
Коли я дізналася, що в Україні почалася війна...
Це породило  у мені почуття нерозуміння, шоку і небажання визнати цей факт, тому що  весь час мова йшла про те, що, з точки зору раціонального мислення, все це не має ніякого сенсу. І досі не має.
Війна в Україні означає для мене...
Кінець впевненості , що війни в Європі не буде. Я виріс без війни. Я завжди був впевнений, що, принаймні в Європі, війни більше не буде. Спочатку мене це лякало, тому що не знав, що буде далі. Зараз менше, тому що до певної міри розумієш, що Росія вже нікуди не дінеться, а  інші (країни) знайшли спільного ворога, якого тепер треба перемогти, перш ніж вони знову почнуть сваритися поміж собою. Так, Росія і Путін ще можуть розпочати ядерну війну, але не в наших силах цьому запобігти, і ми не можемо вплинути на це своїми рішеннями. І руйнування будуть настільки масштабними, що і думати про це не має ніякого сенсу.
Ця війна змінила моє сприйняття/ мою свідомість...
Сприйняття ... трошки змінила. А що стосується усвідомлення, так, воно є. Наприклад, є невпевненість у тому, що може бути ще одна війна, що Росія якимось чином нападе на ЄС або що хтось інший розпочне війну. Що над демократією треба працювати, а не сприймати її як належне. Так, такі речі вже змінилися.
Я хотів би побажати людям на Різдво ...
Для Вікторії бажаю зелений Mini Cooper... Супергероїв для України. А для себе... якби я міг продати кілька дійсно великих фотографій, це було б чудово.
А для світу... більш дружнього, відкритого і сталого світу...