Вікторія про Гюнтера:
Я знаю Гюнтера через Наталію, оскільки він був її колегою з часів роботи в Штутгарті. Я розповіла їй про намір Сніжани та її доньки повертатися і про те, що їм потрібно буде зупинятися на ночівлю неподалік від Штутгарта. Далі вже Гюнтер організував та оплатив для них перебування в готелі  аеропорту Штутгарта. Подорож з Констанца до Штутгарта потягом та численні  пересадки на автобуси,  значно ускладнювали трансфер, бо автобус до Києва вирушав рано вранці з автовокзалу  біля аеропорту Штутгарт. Тож подорож розпочалася ввечері напередодні самої поїздки в Україну. Гюнтер відвіз Сніжану з донькою та котом з вокзалу і привіз їх до готелю. Він забезпечив їх продуктами харчування для подальшої подорожі в Україну та подбав про те, щоб вони вчасно і з комфортом прибули на автовокзал. Я щиро вдячна Гюнтеру за це!
Гюнтер розповідає свою історію про Добро:
Я просто назву ще одну країну. Ліван. Коли ти чуєш, що там війна, ти ж не їдеш одразу туди і не допомагаєш, не сідаєш у літак і не кажеш, що я їду допомагати там комусь . Але як тільки я помічаю, що тут хтось є, стоїть тут, за дверима... або чую від сусідів, що комусь потрібна допомога. А я можу надати реальну допомогу. Так, тоді я роблю це як належне. Навіть якщо це незнайомі, чужі люди, але раптом вони  стають набагато ближчими, і я безпосередньо бачу, що я роблю, або знаю, що це – саме те, чого бажають люди.
А крім цього ти також отримуєш прямий зворотній зв‘язок. Це дуже відрізняється від благодійних внесків, де я міг би перерахувати набагато більше грошей.
Хто я такий ...
Я Гюнтер, мені 52 роки, SAP- консультант в компанії T-Systems. Я переважно працюю в автомобільній промисловості... Порше, Фольксваген, БМВ та інші, і займаюся цим вже добрих 20 років. Отримав освіту за спеціальністю технік електроніки зв‘язку. А ще я... дуже активно займаюся нерухомістю, розробляю будівельні проекти і таке інше.
У мене є сім‘я. Маю сина 12 років.
В принципі, я спокійний відлюдник. Ретельний, зосереджений на деталях. Люблю техніку, чи то інформаційні технології, чи то автомобілі. Але завдяки своєму партнеру і орендарям я став досить спонтанним, тому що багато чого ну просто не можна запланувати. От , наприклад, дзвонить телефон, бо  десь прорвало трубу.
Що є для мене добро/ доброчинність...
Коли я чую це слово, перше, про що я думаю - це щось релігійне. Слово „милосердя“  у повсякденній мові не вживається, якщо тільки не асоціюється з чимось церковним. Мушу сказати, що я не  особливо релігійна людина, але для мене зв‘язок між церквою і милосердям просто нерозривний.
Я не з тих, хто приєднується до благодійних організацій чи регулярно робить пожертви, я від цього занадто далекий, і все це надто знеособлено. Але якщо комусь потрібна допомога в конкретній справі, тоді я скажу, що я можу щось зробити.
Для мене це також певна форма самооцінки, своєрідна порядність. А якщо виникають певні ситуації, коли ти маєш просто це зробити.
Коли я дізнався, що в Україні почалася війна...
По-перше, це було абсолютно несподівано. Звісно, що  цим погрожували вже давно та оголошували з великим розмахом. Але коли він насправді вторгнувся, перше, що я почув: „О, він цього насправді не робив“. І тоді постало питання, що він тепер збирається робити?
Це мене шокувало. У поєднанні з питанням, що тепер буде? І певні побоювання, що, сподіваюсь, більше нічого не буде.
Війна в Україні означає для мене...
Все стає дедалі драматичнішим. Війна наближається з кожним днем. Хоча  війна ще триває в Україні, її наслідки стають все ближчими з кожним днем. Один з них - інфляція . А крім того проблеми з термінами поставок, з цінами на газ. Я бачу, що з для багатьох орендарів дійсно настали важкі часи. Вони просто не можуть платити. Їм раптом доводиться подавати заявку на субсидію.
Звичайно, в Україні тривають бойові дії. Але тепер, коли він оголосив про анексії і трактує це як російську територію,  дійсно постає питання,  що він планує робити далі? Чи нехай лишається все як є, бо все одно нічого не можна змінити? Ти , навіть, не малесенький гвинтик, який міг би на щось вплинути…
Тож на даний момент це означає безсилля/безпорадність.
Ця війна змінила моє сприйняття/ мою свідомість...

Насправді я про це говорив раніше. Думаю, що термін „переломний момент“ є досить влучним. Тому що не важливо чим це закінчиться, і навіть якби війна закінчилася завтра, світ вже став іншим. Будь то енергетичне питання, чи то кордони. Рік тому тема була про те, що це все одно глобалізований світ, і не має значення, де ти працюєш. Програмне забезпечення розробляється в Індії, або можна полетіти до США або приїжджають гості з Росії - це був світ, який належав всім. І ось тепер термін „кордон“ для мене набув іншого змісту, і я раптом замислююся над тим, хто мені належить, а хто ні.  Де Європа, що нам робити з Китаєм. Які ланцюжки постачання і взаємозалежностстей, кому ще можна довіряти... Отже, глобалізація відходить у минуле.
Я хотів би побажати людям на Різдво ...
Безумовно, миру, повернення довготривалого  спокою.
І позитивного переосмислення. Те, як багато тих, хто  зараз мислить негативно, що ще буде, чи все це ще діє, чи можу я ще довіряти своєму ближньому... такий настрій позитивного мислення, що це знову повернеться.
Аліна про Патріка:
Патрик еще в 2020 году хотел организовать выставку моих фоторабот  в Констанце, и перевезти мою выставку из Киева в Констанц. Случился Ковид и выставку отложили. И, когда случайно, я оказалась в Констанце, было удивительно обнаружить, что это именно тот Констанц. Патрик познакомил меня с другими фотографами города, помог с оборудованием для моей работы,  пригласил меня на вернисаж выставки в апреле, помог  с контактами в городе.
Патрік Дюрхольт розповідає свою історію добрa:
Мені відразу стало очевидним, що треба допомагати людям. І я відразу зрозумів, що всіх, хто рятується втечею, тут повинні зустрічати з розпростертими обіймами. Існують політичні та людські фактори. Я ніяк не можу вплинути на  політику. Але я можу щось зробити з людським фактором. Ці люди були для мене відразу бажаними, я навіть не думав про це. Ці люди рятуються від війни, це питання елементарного виживання. І сказати, не кліпнувши оком, „ні, ми не хочемо“, - для мене не може бути й мови.
Я не знав, чим я можу допомогти, і деякий час роздумував, а потім випадково натрапив на проект Айше, яка була неймовірно віддана своїй справі. І я зміг долучитися, я знав, що я маю робити. Було багато людей з Констанца, які брали участь у цій справі з величезним бажанням допомогти.
Хто я такий ...
Мене звуть Патрік, мені майже 50 років, я родом з Констанца. Професійно займаюся управлінням будівельними проектами та захоплююся фотографією.
Що є для мене добро/ доброчинність...
Людяність. Це вже в культурному, соціальному і сімейному вимірі. Я просто так виріс. У такій традиції мислення. Для мене доброчинність - це форма самоствердження.
Коли я дізнався, що в Україні почалася війна...
Я певною мірою очікував,що колись станеться такий конфлікт з Путіним. Це вже було продемонстровано на прикладі Криму. Але Путіну дозволили робити свою криваву справу, і тут, на Заході, до цього було надто мало зацікавленності. Якщо стежити за  виступами  путіна останніх років, то можна було передбачити, що це станеться. Тож мене це не здивувало, але вразило і шокувало. Відтоді я також відчуваю певну загрозу в Європі.
Ця війна змінила моє сприйняття/ мою свідомість...
З’явилась певна тривога. Звичайно, я ще більше ціную мир, в якому ми тут живемо. Це дає усвідомлення того, що ми тут живемо в мирі, а що війна -  від Гамбурга до Мюнхена, далеко . За вхідними дверима, так би мовити, на килимку. І це загроза Європі. Це накладає свій відбиток. Ти ніби носиш це з собою. Спочатку було страшно. Зараз це вже не так. Але це десь прораховано.
Я хотів би побажати людям на Різдво ...
Це здоров‘я, миру і благополуччя для всіх. Більшого годі й бажати, цього вже багато в наш час.