Аліна про Юлію:
Юлия в марте на фейсбуке опубликовала пост, где отдавала вещи бесплатно. После контакта со мной, Юлия попросила список, что необходимо из вещей/предметов быта/ для жизни в новом месте для меня и для моих троих детей. По этому списку Юлия среди знакомых собрала мебель/вещи для школы детям/другие предметы быта и привозила  мне два раза из Швейцарии. Это было очень доброе и теплое общение и помощь. Я и Юлия до сих пор в контакте.
Юлія розповідає свою історію доброчинності:
Спочатку я просто хотіла роздавати різні рамки для фотографій у Фейсбуці. Я часто це роблю і не замислювалася над цим. Аліна написала мені і запитала, чи можу я привезти рамки до Констанца. Вона мені трохи написала, хто вона, звідки родом... Я тоді подумала, раз ми все одно переїжджаємо, то запитаю, що ще їй може стати в нагоді. Для мене було зрозуміло, що я хочу допомогти, хочу щось зробити, навіть якщо це означає просто завантажити машину і привезти її речі. Її історія не відпускала мене. Тоді я подумала: троє дітей... Відчуття, що треба їхати і залишати все, що ти вважаєш домом. Про це мені було навіть страшно подумати... І я почала збирати різні речі, які були потрібні Аліні та її діткам, у своїх рідних та знайомих. Деякі поняття злилися воєдино  і було приємно бачити, як багато людей готові допомогти.
Наше життя іноді так швидко плине, один день пролітає за іншим. Ми не дуже переймаємося тим, що маємо, і наскільки все у нас гаразд. Тим, що ми можемо цінувати і якими дрібничками здатні просто допомогти комусь у першу мить.
Хто я така ...
Мене звати Юлія, мені 35 років, я проживаю в місті Кройцлінген. Я родом з міста Констанц. Я люблю бути з сім‘єю та друзями , з якими проводжу час з насолодою. Також люблю побути наодинці, щоб чітко усвідомити, що відбувається навколо, і розібратися в своїх думках. Я б охарактеризувала себе як емпатійну та рефлексивну людину, дуже критичною до себе, та меншою мірою до оточуючих. Маю гарне почуття гумору, люблю спілкуватися з людьми, відкрита для спілкування. Я людина творча, але приділяю цьому надто мало часу. Я завжди готова прийти на поміч. Напевно, це пов‘язано з моєю професією. До недавнього часу я працювала вчителем. Зараз я директор початкової школи в кантоні Цюріх.
Що є для мене добро/ доброчинність...
Для мене доброчинність - це коли ти готова допомогати іншій людині, не очікуючи нічого натомість. Бути поруч один з одним, вміти слухати інших, дарувати свій час і сприймати потреби інших. Приймати і цінувати людей такими, якими вони є.
Коли я дізналася, що в Україні почалася війна...
Перші звістки про початок війни в Україні, природно, зачепили і схвилювали мене. Хотілося дізнатися про це більше. Діти-біженці, що прибули до нас зі своїми родинами,  також потребували місця в школі. Потім все це раптом стало зовсім близько, і я помітила, що ці сім‘ї, які є абсолютно новими для нашої шкільної спільноти, нікого не знають і не вміють спілкуватися німецькою мовою. Вони не знають  місцевості, живуть у людей, які їх прихистили. Раптом зла доля, спричинена війною в Україні, опинилася ось тут , зовсім поруч від мене. Я відчула, що це також спричинило в мене невпевненість у собі. Я тоді подумала , як добре мені живеться, як мало ми турбуємось про безпеку насправді. Коли я познайомилася з Аліною та її історією, то уявила, як би я себе почувала, якби не змогла більше бути вдома, якби мені довелося покинути все...
Ця війна змінила моє сприйняття/ мою свідомість...
Моє сприйняття однозначно змінилося в тому напрямку, що треба вчитися цінувати дрібниці. Або просто сприймати: що відбувається навколо мене, що відбувається всередині мене. Я раптом зрозуміла, що думаю про стільки безглуздих речей, які в підсумку виявляються непотрібними. Я можу витрачати свої думки на набагато важливіші речі, йти по світу набагато більш усвідомлено.
На початку я слідкувала за новинами про війну і зрозуміла, що потрапила у спіраль негативу. Я все більше знала про війну, але мені це не допомагало психологічно.
Тоді мені було важливо допомогти тут, допомогти людям, які сюди приїжджають. Допомогти дітям у школі, яким вже довелося багато пережити у своєму юному віці, і які поки що змушені орієнтуватися у світі, не знаючи німецької мови. Важливо було дати їм хороший старт. Війна спровокувала те, що відбувається тут, у моєму житті. Люди, які приїхали сюди і потребували нашої допомоги.
Тікаючи від війни і приходячи в наше життя, люди наблизили нас до свого життя і до того, що їм довелося пережити. Я була глибоко зворушена стражданнями, які їм довелося пережити.
Моє життя і моє оточення в безпеці, але з тих пір мене не полишає думка, а що, якби я сама безпосередньо постраждала.
Я хотіла би побажати людям на Різдво ...
Для мене Різдво дає можливість сповільнити своє життя. Залишити суєту і метушню позаду і прийти до спокою. Проводити час в компанії рідних вам людей. Робити те, що приносить задоволення і надає сил. Це те, що я бажаю своїм співвітчизникам на Різдво Христове.